Розкиданий папір, в ногах розливається тепла вода. Сьогодні була занадто близько до чужої людини. Соромно, що то хороша людина. Мені було незручно, дико. Особистий простір. Чужа дитина поцілувала в коліно. Дякую тобі. Вже трохи впевненіша. Трохи спокійніша, зібраніша. Чекаю.

---

Нудить. Таке враження що щось сталось. Таке погане щось, неочікуване. Тисячі кульок в голові, тиснуть, пробиваються. Нудить. Маленький Сартрик, которого тошнит. Притуплена свідомість. Все за на дто по ві льно.

---

Я, звичайно, тебе не засуджую, навіть навпаки, вдячна що так вдало показуєш мені те, що в собі ненавиджу. Все таки людина проектує світ на себе, бачить себе у всьому, і якщо помітила в тобі погане, то не твоя вина, то моя. Звикла, що мене слухають, звикла бути облюблена зі всіх сторін, обіймана хорошими людьми, надто. Тепер відчуваю, що і як роблю неправильно.

Давно загублені записи, ще несформований почерк. Втрачена і стерта десь між рядками вичитуюсь, зараз вже не впізнаєш. Може, зустрівши на вулиці не помітиш, не почуєш мене близько. Може і добре, коли минуле каменем падає на дно і ніколи не повернеться. На моєму дні мало каміння, але воно велике і важке, непід'ємне. Майже як сказати ніколи.

---

Вже не вперше сниться що я тікаю. Що в мене не зібраний рюкзак зі всіма необхідностями. Що я не знаю що мені справді треба і розсіююсь по всьому що в мене є. Вчора читала новини, там війна. Маю надію до нас не прийде. Хочу бути з ним в небезпеку завжди. Почуваюсь набагато захищенішою і впевненішою коли він коло мене. Ми будемо жити в Канаді. Там буде тепло і океан. Будемо багато подорожувати разом. Подбаємо про батьків. Поки що не знаю ким буду, але обов'язково себе знайду. Вивчусь на дизайнера і буду створювати красу. Може одяг, може атмосферу в домі. Буду корисна і потрібна не лише йому, а й людям. Це важливо для мене.

---

Це не жива мова. Точніше жива лише для неї. Ніхто не скаже либонь, замість певно чи мабуть, хіба найменший відсоток когось. Тобто писати так - як писати лише про себе, як писати лише для себе, дуже егоцентрично, ніби в дитинстві тебе недолюбили, ніби брак уваги, недостача восхищения. Або писати про книжки в книжках. Якось смішно і передбачувано. Як більшість починаючих втиснуть свого героя в кафе чи на підвіконник, чи дівчина і квіти, якесь шаблонне і нудне. Навіть не так, проїлось. Чому б не писати про дивного вченого, який залишив на чайові своїй жінці? Чи про підлітка. Неважливо. Не маю злитись на те, що мені не подобається. Нащо? Краще потішитись з чогось, що вже люблю. Наприклад достатнім рівнем вологи в волоссі чи чистою підлогою в кімнаті.

---

Соромно. Менше думай про себе, наталю.

---

Якщо ти маєш бути тою єдиною, то я не хочу. Мене так тягне до тебе, бо відштовхувала і не цінувала. Казала що віддаєш більше, ніж береш, але не підозрювала, що віддавати не вмієш. Людей завжди приваблює відштовхування, бо це як складне завдання. Зараз розумію, що ти не можеш насититись, ти як килим-самобранка, тільки навпаки. Чорна діра. Так багато лишилось сказати, але я не хочу. Не хочу віддавати тобі. Так, я скупа. І я тішусь що я вмію бути дзеркалом, всі ми дзеркало. Особливо діти. Народжуються дзеркалами. Так, я не розвинена, не натренована на майжеідеальну, але я дитина. Порожня дитина, яка цікавиться, перевіряє, грається. Егоцентрична і зациклена. Ображаю і дратую, забираю енергію. Але колись я відівчусь і буду чиста. А ти вже гнила. І мені не шкода. Мені вже майже байдуже. І я підігріваю всі спогади в собі, щоб не забути. Бо то б була не я. Ніколи не забуваю людей. Ти мій урок номер якийсьтам. І ти гидка мені. Гидкий урок, де розрізають жабу.

---

:5

Тішусь афродизіаками від Афродіти. Ох, моя побита венера має трохи віджити. Отруювати в собі жінку горем і жалем - це так по-моєму. Забула вимкнути світло, кімнатна міль. Літає, лякає мене. Нащо світові метелики? Щоб від змаху їх крил цунамі нищили міста? Не вірю, що все стається причинно. Не все, не завжди. З хаосу народжений всесвіт не думає. Космос медитує, відчуваю його недуманість, тишу. Ці абстракті поняття, немає сенсу. Замкнусь в собі на годинку і сидітиму з музикою в голові, роздивлятимусь стелю. В кімнаті вона дерев'яна, з очима, моя єдина подруга. Звикаю до білого кольору, вчусь любити його і символізуватись з ним. Довго дивилась в небо. Таке нічиє, денне. Краще вночі. Ніч дуже жіночна.
Народилась з чоловічим серцем і слабким, нервовим жіночим тілом. Це ж треба. Ніхто не годує воїна металом, тільки ефірними олійками і кремом.

---

Даю собі обіцянки і не виконую їх. Мабуть, найгидкіше невиконання. Будую історію, виписую в голові по слову, але недостатньо, мало. Не хочу квапитись, але хочу щоб швидше. Кадри випливають по дорозі в університет, не завжди запамятовую. Нема звички записника. Це не грає мені на користь. Потребую нових вражень. Лінива і рожева частина мене потребує нових вражень. Хочу дайвінг не лише в підсвідомість, а й в океан. Втекти. Ось вде двадцятий рік втекти. Розумію, що від себе. Треба менше жалітись, відволіктись на небохідне. По трошки. Абзац за абзацом складу. Буде достойна, цікава, легка і глибока. Багатослойна, як торт. Будуть копати як могильник до ядра, а там світло, вода, електричні проводи, сітка, щоб ловити рибу, здається, снасті. І чоловік, схожий на Хемінгуея, в товстому сірому светрі, бородою світлішою на тон від шкіри і тонкими губами. Тверезий, притомний. Неосвічений, але мудрий. В гумових чоботах і в човні. За мною полюють акули, щоночі прилазять змії і впиваються в мене слизом і гострими хвостами. Я не бачу їхніх очей, лише шкіра і чорні пальці, десь з-під ковдри. Вони дивлять з прямокутного дверного отвору і лякають мене тінями. Я вдаю що сплю, не помічаю їх. Як перед ведмедем, краще на півгодинки вмерти, ніж на завжди. Без запаху почуваюсь голою.

---

Хоче, щоб не помічали нікого крім неї. Коли писала листа коханцеві, печатна машинка поламалась. Написала огризком олівця. До кінчиків нігтів.

---

Засинаю раніше. Завтра багато справ. Зїла більше, ніж мала. Не можу стриматись. Треба поспати. Трохи писала. Не вмію продовжувати. Натхнення хвилями. Сльозяться очі. Забула зранку напахнитись. Не треба їсти шоколад. Від кількох кубиків нудить. Маю знайти гарне взуття і одяг, який справді мені подобається. В іванки гарна мама. Мені подобається іі кольорова гама. Тепла, левова. Засинаю. Дощ.
Не можу заснути. Крутиться голова і нудить. Відчуваю пальцями як тремтить батарея, в сусідній квартирі хтось до неї доторкнувся. Грає гітара. Напевно, їм там весело. Може то якийсь хлопець в темнозелених сімейках в кліточку і білій майці, з сигаретою в зубах і в білих шкарпатках. В нього м'які пухнасті ноги, а гітара трохи прохолодна, і теж тремтить, коли її торкаються. Мої батареї синхронізуються з сусідською гітарою. Магія.

---

Не хочу, щоб і надалі нічого не ставалось. Нічогонеставання повинно закінчитись з цього понеділка.
Сила волі, де ти? Прийди, побудь зі мною. Все вище в землі, працюй.
Так давно не малювала нігті. Не витрачала грошей і не тішилась по-справжньому.
Не миттєво, а довго, кілька днів. Не було. Давно.
Менше їм, більше думаю. Їм повільно, прожовую, довше тримаю в роті, але не відчуваю смак.
Їжа неприємно пахне. Та, котру треба готувати. Більше випиваю, лише дорогий шоколад, без м"яса.
Хочу бути водолієм. Уран, потребую Уран. Обов"язково буду. Обіцяю собі стати Ураном і Нептуном і Плутоном.
Бо маю тягнутись до вищого. В рай.

---

человек покинул пещеру и небо стало его домом
первыми развились колени и хребет
он начал прямо ходить и смотреть вверх
небесные воды кормили его, земля - плацента

миллионы вольт електричества - материя
нервная ткань из нежнейшего шелка
незведанные дороги линиями
рисуют новое тело, прозрачное

жемчужная женщина - полярный ведмедь
не касайся, она из воды, твоя мать
луна

мягкие лапки веток ласкали твое тело
а потом ты стал ночью
молчи об этом

кормить внутреннее животное с ложечки
как маленького ребенка, своего
телом и вкусной едой

бабье лето - нити режут воздух в волосах
большая паутина с которой падают звезды
и превращаются в пыль на твоем столе

---

:2

Повертаюсь, щоб писати. Вчора думала про біль. Наштовхувалась на неї знову і знову, поки не сіла на ліжко і до кінця не додумала.
Хтось розкидає в моєму домі речі. Я не знаю цього когось, він мені не знайомий і не страшний, а мав би?
Вроджене каліцтво на ненависть вбиває з кожним днем. Люди, яких мала б ненавидіти любляться мною щосекунди довше.
Не можу читати книжки, кидаю на першій сторінці. Інколи читаю весь день, а зараз, може, не час для читання.
Щодень холоднішає. Колись вітер розіб"є вікно, а я спатиму і замерзну уві сні. Цікаво, що сниться людям, які помирають уві сні.
Коли вже навчусь писати правильно? Люди, в яких так мало в голові не можуть писати книжки. А я так хочу.
Так хочу щоб хтось колись читав мої книжки дітям перед сном і їм у відповідь снились химерні речі.
Це майже як розмовляти з кимось, тільки подумки. Люди ж зазвичай читають мовчки, очима.
Добре було б розмовляти з кимось подумки після смерті. Не хочу втрачати звязок з цим світом, він такий гарний.

---

:1

Знову починаю, щоб не закінчити. Дуже часто не доводжу до кінця, маю мало звичок. А ще говорити не вмію. І ненавиджу розповідати про себе, не тому, що самооцінка низька, а тому що егоцентрична, зациклена на собі.
А ще в кожній шукаю тебе, хоча б не мала. І ховаюсь, бо розумію свою відсталість, обмеженість і неврівноваженість. Ти казала, що не порівнюєш, а я роблю це занадто часто. Я б сказала завжди.
Зазвичай в моїй голові пусто, як в картонній коробці, і темно.
Ти зараз там плачеш, а я не знаю як могла б тебе підтримати. Ти мені неприємна як людина, почуваюсь некомфортно поряд з тобою. Таке відчуття, як після брехні. Приховую тебе, як гріх.
Віддаю занадто багато енергії. Ти як маятник, а я як муха, що влипла в павутину. Сірий - коли черне змішують з білим. Так в мені змішались думки про тебе. Полярні.