Даю собі обіцянки і не виконую їх. Мабуть, найгидкіше невиконання. Будую історію, виписую в голові по слову, але недостатньо, мало. Не хочу квапитись, але хочу щоб швидше. Кадри випливають по дорозі в університет, не завжди запамятовую. Нема звички записника. Це не грає мені на користь. Потребую нових вражень. Лінива і рожева частина мене потребує нових вражень. Хочу дайвінг не лише в підсвідомість, а й в океан. Втекти. Ось вде двадцятий рік втекти. Розумію, що від себе. Треба менше жалітись, відволіктись на небохідне. По трошки. Абзац за абзацом складу. Буде достойна, цікава, легка і глибока. Багатослойна, як торт. Будуть копати як могильник до ядра, а там світло, вода, електричні проводи, сітка, щоб ловити рибу, здається, снасті. І чоловік, схожий на Хемінгуея, в товстому сірому светрі, бородою світлішою на тон від шкіри і тонкими губами. Тверезий, притомний. Неосвічений, але мудрий. В гумових чоботах і в човні. За мною полюють акули, щоночі прилазять змії і впиваються в мене слизом і гострими хвостами. Я не бачу їхніх очей, лише шкіра і чорні пальці, десь з-під ковдри. Вони дивлять з прямокутного дверного отвору і лякають мене тінями. Я вдаю що сплю, не помічаю їх. Як перед ведмедем, краще на півгодинки вмерти, ніж на завжди. Без запаху почуваюсь голою.