среда, 02 июля 2014
00:27

:5

noreal
Тішусь афродизіаками від Афродіти. Ох, моя побита венера має трохи віджити. Отруювати в собі жінку горем і жалем - це так по-моєму. Забула вимкнути світло, кімнатна міль. Літає, лякає мене. Нащо світові метелики? Щоб від змаху їх крил цунамі нищили міста? Не вірю, що все стається причинно. Не все, не завжди. З хаосу народжений всесвіт не думає. Космос медитує, відчуваю його недуманість, тишу. Ці абстракті поняття, немає сенсу. Замкнусь в собі на годинку і сидітиму з музикою в голові, роздивлятимусь стелю. В кімнаті вона дерев'яна, з очима, моя єдина подруга. Звикаю до білого кольору, вчусь любити його і символізуватись з ним. Довго дивилась в небо. Таке нічиє, денне. Краще вночі. Ніч дуже жіночна.
Народилась з чоловічим серцем і слабким, нервовим жіночим тілом. Це ж треба. Ніхто не годує воїна металом, тільки ефірними олійками і кремом.

URL
Комментарии

Расширенная форма

Редактировать

Подписаться на новые комментарии
Получать уведомления о новых комментариях на E-mail